Аттар, зірка на духовному небосхилі Сходу, народився і жив у Нішапурі (Іран). Він був присвячений суфійське вчення шейхом Мухд ад-діном, відомим вченим з Багдада. Це місто на той час було найважливішим центром суфізму та осередком теології, права, філософії та літератури. Вибравши життя, ув'язнене у постійному духовному пошуку, Аттар став аскетом і піддав себе важким поневірянням. За це він отримав благословення, набув високого духовного досвіду і навчився входити в стан екстазу; слава про нього поширилася всюди. Атар написав сто чотирнадцять книг, найвідомішою з яких є Тазкірат ал-Аулії. За нею слідує Мантікут-Тайюр. «Аттар - це моя душа подібно до того, як Санаї (бл. 1010) - це моє духовне око, - говорив Джалал ад-дин Румі про Аттар, - Променистість (Нур) Мансура аль-Халладжа (пом. 922 р.) через 150 років виявилася в Аттарі». Зайвим буде говорити, що навіть побіжне читання праць Аттара розкриває ту найвищу вершину духовності, на якій він завжди стояв.