«Басту майже вдалося вислизнути через чорний хід корчми «Путівниковий камінь». Насправді він навіть уже був на вулиці: обома ногами за порогом, і майже що зачинив беззвучно двері, коли почув голос наставника. Баст сповільнився, тримаючись. . Нахмурився, дивлячись на двері, якою залишалося не більше п'яди до того, щоб зачинитися зовсім. Ні, він не видав себе шумом. Це він знав. Всі затишні куточки трактиру він знав напам'ять: знав, де яка дошка в підлозі зітхає під ногою, яке вікно скрипить рамою...»