Отже, ось воно — «прекрасне далеко», світле майбутнє в кращому зі світів. На мою думку, кількість отрути в назві циклу і в самих оповіданнях так виходить приблизно однаковою. І це не постапокаліпсис, як хтось уже визначив, і не справжній кіберпанк, і не антиутопія — бо антиутопія штука серйозна, в манері байки її начебто робити не можна. А хочеться. Приземлено та не пафосно. І буденно. У оповідача погано з уявою. Він, як правильний «шановний громадянин», що бачить, про те співає. "Так, правда - але одне мене турбує: кому сказати спасибі, що живий?" І його історія не закінчена. Можливо, йому незабаром захочеться ще щось розповісти.