Оповідання про хлопця, який ніколи не бачив море. Якось він почув розмову двох моряків. Він почув висловлені думки про те, що в морі люди змінюються, стають іншими, набувають нового і незвичайного погляду на все. І ще про те, що море - друга дитяча колиска для людини, що знову народжується. Ніколи він ще не чув таких слів, які тепер йому здавались дуже правильними, істинними, безповоротно падаючими в нудьгуючу душу. В його уяві, потай спричиненим домашнім вином, але тепер і не вином, а корабельним ромом з якоїсь пригодницької книги (яку не дочитав), почали вирувати шторму, зеленіти і цвісти таємничі острови. Йому здавалося, блакит води прибоєм охолоджує його ноги, розпечені на гарячому дрібному піску. Над головою нещадне сонце, дивовижні фрукти та зграї різноперих птахів. Вже за островами з'явилося довге узбережжя, в глибині якого здіймалися вершини великих вогнищ, лунали голоси та барабани тубільців.