Окрім передової тактики бліцкригу, окрім нищівних танкових клинів і грізних пікірувальників, які наводили жах на ворога, до початку Другої світової війни Вермахт мав ще одну «чудо-зброю» — так звану Infanteriegeschutzen («піхотну артилерію»), яка супроводжувала артилерію». піхоту безпосередньо у бойових порядках, щоб за необхідності підтримати вогнем, прямим наведенням придушити ворожі вогневі точки, забезпечити прорив оборони противника чи відбиття його атаки. «Піхотні артилеристи» завжди знаходилися на найнебезпечніших ділянках фронту, зазнавали найважчих втрат; не дивно, що їхні мемуари велика рідкість. І ця книга — серед найкращих. Віллі Ліппіх був призваний до армії за кілька днів до нападу Гітлера на Польщу і прийняв бойове хрещення у 1940 році у Франції. На Східному фронті воював у складі групи армій «Північ», брав участь в облозі Ленінграда та кривавих боях під Демянськом та Новгородом, бився у Прибалтиці та Східній Пруссії. У квітні 45-го, коли загинула вся його рота, Ліппіху пощастило пробратися на борт останнього німецького есмінця та евакуюватися на Захід, дивом уникнувши радянського полону. Будучи коригувальником вогню, він постійно знаходився на передньому краї, на власні очі бачив усі жахи війни — і у своїй книзі докладно і чесно, ґрунтуючись на власному бойовому досвіді, розповів про життя та смерть на Східному фронті.