У хаосі Росії початку 1990-х дружина та падчерка паралізованого ветерана приховують від нього розпад Радянського Союзу, щоб зберегти його — і його пенсію — доти, доки не з’ясується, що міцний старий має інші плани. «Людина, яка не могла померти» Ольги Славнікової розповідає про те, як дві жінки намагаються продовжити життя — а також засоби й сенс власного життя — створюючи світ, який не змінюється, Радянський Союз, який ніколи не розпадався. Після інсульту свого вітчима Марина вішає на стіну портрет Брежнєва, редагує зачитані йому статті в «Правді» і використовує свої зв’язки в ЗМІ, щоб зліпити цілі випуски новин про події, яких ніколи не було. Тим часом її мати, Ніна Олександрівна, насилу орієнтується в дивовижному новому зовнішньому світі, особливо в порівнянні з грубою реальністю її некомунікабельного чоловіка. Оскільки Марина опинилася втягнутою в місцеву передвиборчу кампанію, яка виходить з-під контролю, Ніна виявляє, що її чоловік також планує змову — щоб убити себе та покласти край цій шараді. Майстерно перекладений Маріаном Шварцем, «Людина, яка не могла померти» — це похмуре грайливе бачення втраченого радянського минулого та божевілля пострадянського світу, яке використовує сучасну історію Росії як тло для дослідження ширших метафізичних питань. Ольга Славникова народився в 1957 році в Свердловську (нині Єкатеринбург). Вона є автором кількох романів, удостоєних нагород, у тому числі «2017», який отримав премію «Російський Букер» у 2006 році та був перекладений англійською Маріан Шварц (2010), і «Стрибок у довжину», який отримав премію «Ясна Поляна» у 2018 році. Маріан Шварц перекладає сучасну російську та класичну художню літературу, зокрема «Анну Кареніну» Толстого, і є основним перекладачем Ніни Берберової.