Повість Юлії Кузнєцової «Дом П» – це розповідь про звичайнісіньку родину, з мамою, татом, двома доньками та бабусею. Тато Сергійко та мама Таня ходили на роботу, Віка – до школи, Тіна – до саду. А бабуся Женя сиділа вдома. Вона була дуже доброю, турботливою і найбільше у світі боялася засмутити сина, тата дівчаток, ну і, звичайно, решти членів сім'ї. Наприклад, щоб нікого не лякати, вона не казала, що взагалі не серіали дивиться, а займається боксом. Якось тато зустрів свого однокласника, і той розповів йому, що він тепер директор одного чудового місця, де дідки та старенькі можуть відпочити від турбот. Тато сумнівався, але потім все ж таки відправив бабусю Женю в будинок для людей похилого віку, або будинок П, — вимовити словосполучення повністю у нього якось не виходило. Бабуся Женя дуже не хотіла туди їхати, бо зовсім не втомилася дбати про коханих людей, але ще більше не хотіла засмучувати сина – і поїхала. Про те, що трапляється, коли ми не говоримо одне одному, що відчуваємо насправді, і розповідає ця повість. А ще – про те, як важливо бути поряд з тим, кого справді любиш. ) та «Книгуру» (2012–2013).