«Король МакГіл спіткнувся у своїх покоях, випивши надто багато. Кімната оберталася перед очима, його голова розколювалася після нічних святкувань. Жінка, імені якої він не знав, притулилася до його боку, одна її рука обвилась навколо його талії. Її сорочка наполовину сповзла, а сміх жінки показував йому напрямок ліжка. Двоє слуг непомітно зникли, зачинивши за собою двері. Він не знав, де була його королева, але сьогоднішньої ночі це його не хвилювало. Тепер вони рідко ділили ложе - вона часто віддалялася у свої покої, особливо в ночі свят, коли гостина тривала занадто довго. Королева знала про пригоди свого чоловіка, але, здавалося, її це не турбує. Зрештою, він був королем, а королі Макгіли завжди правили з привілеями…»