«Є слова, які ми часто вживаємо, не звертаючи уваги на їхнє глибоке значення; ми говоримо: «Це огидно до внутрішнього почуття, цим обурюється людство, цьому серцю відмовляється вірити». Яке почуття породило ці вирази? Воно не є наслідком міркувань, не є наслідком виховання, – одним словом, не є наслідком розуму. Ви бачите страту злочинця; розум переконує вас, що вона необхідна, але було б гидко внутрішньому почуттю не тужити про нього. Розум запевняє вас, що ви повинні вбивати свого супротивника в запалі битви, але запитаєте найхоробрішого воїна, що відчуває він, проходячи по полю битви після битви? Адже ці рани були необхідні, ці страждання є необхідним наслідком правої битви, чому ж його серце тремтить, чому тремтіння проходить по його тілу, чому його людство обурюється? Чому іноді, як саме серце ваше вражене будь-якою пристрастю, і розум запевняє вас, що ви можете віддатись їй безпечно, але ще якесь внутрішнє почуття вас утримує?»