«Гвендолін лежала на траві обличчям униз, відчуваючи, як холодний зимовий вітер пробігає її голою шкірою, і коли вона розплющила очі, перед нею повільно з'явився віддалений світ. Вона знаходилася в якомусь далекому місці, у полі квітів, залитому сонячним світлом, де поряд з нею були Тор та її батько – всі вони були щасливі та сміялися. Але тепер, коли дівчина розплющила очі, світ перед нею не міг відрізнятися ще більше. Земля була тверда, холодна, і над нею стояв, повільно піднявшись на ноги, не її батько, не Тор, а монстр – МакКлауд. Покінчивши з нею, він повільно підвівся, застебнув свої штани та кинув на неї задоволений погляд…»