У 70-ті роки ХХ століття класики російської літератури брати Вайнери, автори найзнаменитішого роману «Місце зустрічі змінити не можна», стали на небезпечний шлях: бажаючи служити істині в країні з тоталітарним режимом, вони створили антирадянську дилогію «Петля і камінь у зеленій траві» та «Євангеліє від ката». У книгах було порушено дві максимально заборонені теми: злодіяння «органів» і «єврейське питання», що залишилися без відплати. Герої роману «Петля та камінь у зеленій траві» — Суламіф та Альоша, її коханий, син одного з керівників МДБ. Долі їхніх сімей переплітаються найдивовижнішим чином. У романі є і трагічна історія кохання, і захоплююче розслідування з погонами і відкриттями. Дійсність, нехай уже й у відносно «вегетаріанське» час, губить будь-яке живе життя, всіх, хто так чи інакше не вписується в убогі радянські стандарти і хоче неприпустимого — свободи… У центрі роману «Євангеліє від ката» — Павло Хваткін, харизматичний антигерой, який спритно плете вбивчі змови, але сам перебуває в полоні пристрасної тяги до жінки, чиє життя і сім'ю він безжально зруйнував... У 1970-і роки відставний, але ще зовсім не старий полковник МДБ Хваткін, як і раніше, на коні. «Я хочу перемогти в житті»,— каже він. Пам'ять часом викидає його з благополучного сьогодення у криваве минуле. Ми бачимо його життя зсередини, його очима. І ось «добра звістка» від ката: стихія людей, які без вагань ламають чужі долі,— страх. Вони його породжують, їм харчуються та розуміють лише цю мову. Слова милосердя та любові їм невідомі, недоступні. Їхнє життя теж покалічене. Але це не робить їх менш небезпечними…