У цій книзі мирно уживаються художники різних часів і напрямків — в одному ряду з Веласкесом і Рембрандтом стоять Шагал і Сєров, Веронезе і Звєрєв, безвісний автор малюнків у печері Альтаміра та Айвазовський, Вермер і Кустодієв, брати ван Ейк, П'єро делла Франче , Джорджоне, Хале, Левітан, Рєпін, Малевич, Модільяні, Матісс… Ірина Опімах уникає міркувань про особливості композиції, характер мазка, стилістичні тонкощі і взагалі про все те, про що пишуть мистецтвознавці в серйозних наукових працях. Вона розповідає насамперед про долі великих творінь, про художників та часи, в які вони жили, про моделі, які їх надихали. І виявляється, що у кожної картини, яка стала класикою світового мистецтва, не тільки було, а й донині триває своє, особливе, життя — часом із хвацько закрученим сюжетом, у якому найвищим зльотом людського духу супроводжують шалені авантюри, любовні драми, жадібність і зрада…