У першому розділі оповідається про природу та сутність культурних явищ; у тому, що одні й самі культурні феномени дивним чином раптово виникають у зовсім різних народів, часто розділених тисячоліттями, що живуть різних континентах, які мають ні спільних коренів, ні релігії, ні мови. У другому розділі розглядається природа людського інтелекту взагалі і соціального інтелекту зокрема, що дозволяє в результаті пояснити причини, що породжують ту чи іншу сукупність культурних феноменів, що спостерігаються у конкретних націй, а крім того, описати механізм відтворення культур, який має мало спільного з шануванням і сліпим копіюванням традицій та звичаїв предків. У третій главі розповідається про причини виникнення соціальних регуляторних систем – насамперед морального кодексу, релігії та зведення законів; про природу та сутність політичної діяльності. У четвертій – доводиться, що оптимальна форма правління у всіх без винятків націй та держав у довгостроковому аспекті без зовнішнього впливу завжди визначається соціально-економічним максимумом. У п'ятому розділі розглядається природа міжнародного права, справжні причини та цілі політики, що проводиться Заходом з демократизації миру та захисту прав людини. У шостій – розглядаються моделі “Кінця історії” Френсіса Фукуями та “Зіткнення цивілізацій” Семюеля Хантінгтона; аналізуються їх базисні концепції – «останньої людини» та «світу цивілізацій»; оцінюються можливості цих моделей описувати процеси, що відбуваються у світовій політиці. І, нарешті, на сьомий – представлені переваги концепції «соціального інтелекту», як найважливішого інструменту аналізу культурних, соціальних та політичних процесів.