Експериментальний роман американського письменника Девіда Марксона (1927-2010), визнаний класикою постмодернізму. Роман — подорож у самотність, куди веде читача головна, і вона ж єдина, героїня безлюдного світу, захаращеного культурною спадщиною людства. вставляючи яскраві фрагменти античних міфів, простягаючи крізь них уривки суперечливих спогадів героїні, накладаючи застереження і асоціації, роман затягує в глибинний візерунок, у вузлах і перехрестях якого проступає вигляд розгубленої і самотньої людини, що залишилася наодинці зі світовою культурою ( ?безглуздим у відсутності людства набором артефактів?)....Марксон у цій книзі досяг успіху на всіх дійсно важливих рівнях художнього переконання. Він втілив абстрактні нариси доктрини Вітгенштейна у конкретному театрі людської самотності. При цьому його роман набагато краще, ніж псевдобіографія, схопив те, що зробило Вітгенштейна трагічною фігурою та жертвою тієї самої заломленої сучасності, відкриття якої він сприяв. Ерудит Марксон написав напрочуд розумний роман із прозорим текстом, заворожуючим голосом і фіналом, від якого на очах навертаються сльози. До того ж він створив (ніби мимоволі) потужний критичний роздум про зв'язок самотності з самою мовою... Девід Фостер Уоллес