У радянській історіографії було прийнято вважати, що союзники виграли свою "славнозвісну" битву за Атлантику вже 22 червня 1941 року, коли "майже всі ресурси німців були кинуті на Східний фронт". Про те, що це, м'яко кажучи, не так, і сьогодні мало хто знає. Любителі флоту приділяють більше уваги битвам за участю грізних лінкорів та крейсерів, величезних авіаносців та стрімких есмінців, ніж стомлюючим проводкам атлантичних конвоїв, що супроводжуються непредставницькими шлюпами та корветами. Але кожен успішно проведений конвой наближав перемогу союзників набагато швидше, ніж, наприклад, перемога у мису Матапан. Тому, я вважаю дуже корисною цю книгу про одну з таких конвойних битв, що стала однією з переломних у кампанії на атлантичних маршрутах, і прийшла до союзників дуже доречною після кризи весни 1943-го, коли до остаточної перемоги було ще далеко.