Від редакції «Природи»: Видатний фізик-теоретик, творець наукових шкіл у радіофізиці та фізиці плазми, академік Леонтович (1903-1981) залишив про себе особливу пам'ять. Незалежність, принциповість, природжена інтелігентність — все найчистішої проби — накладалися на емоційний і вибуховий характер. Люди, які знали Михайла Олександровича, наголошують на його унікальності, несхожості на інших. Найближчий учень і послідовник Леонтовича В.Д.Шафранов сказав про нього: «Людина з незамутненим мисленням». Можливо, це головна складова, яка дозволила Леонтовичу стати тим, ким він був,— і в науці, і в повсякденності.

Леонтовича називали совістю Академії. Досі існують барвисті розповіді про те, як на виборах до Академії наук СРСР він своєю безкомпромісною позицією створював непереборний бар'єр для послідовників Лисенка та навколонаукових кар'єристів. Привабливу силу особистості та ґрунт, з якого ця сила виросла, читач може відчути, познайомившись із запропонованими нижче нарисами.

Їхні автори — академік Віталій Дмитрович Шафранов; донька Леонтовича Наталія Михайлівна; академік Спартак Тимофійович Бєляєв; академік Лев Борисович Окунь та сестра Михайла Олександровича Тетяна Олександрівна. Останні чотири із цих нарисів (ми пропонуємо журнальні варіанти) публікуються у підготовленій до ювілею книжці «Академік М.А.Леонтович: Вчений. Вчитель. Громадянин», М., 2003 (уклад: В.І.Коган, Л.К.Кузнєцова, В.Д.Новіков).