«Я сам не знаю, чи можна цілком вірити усьому тому, що зберегла моя пам'ять? Якщо я пам'ятаю справді події, то це можна назвати спогадами не тільки дитинства, але навіть дитинства. Зрозуміло, я нічого не пам'ятаю у зв'язку, у безперервній послідовності; але багато випадків живуть у моїй пам'яті досі з усією яскравістю фарб, з усією жвавістю вчорашньої події. Будучи років трьох чи чотирьох, я розповідав оточуючим мене, що пам'ятаю, як забирали мене від годувальниці... Усі сміялися з моїх розповідей і запевняли, що я наслухався їх від матері чи няньки і подумав, що це я сам бачив…»