Напевно, цю книгу, якби вона потрапила в руки суворому критику, ніяк не назвеш «вінком сонетів». Ну, добре, нехай так, але фінал кожної історії (...і не тільки моєї!) - це завжди початок нової. І думка, яка завершує попередню новелу, неголосно, ніби пошепки підказує перший рядок наступного. Дуже часто ця думка проста, не схожа на афоризм, не тягне навіть на сентенцію ... Чим простіше фраза, тим ясніше сенс. І взагалі: поезія не завжди полягає в римованих рядках. А в нашому абсолютно прозовому житті поезія ховається в найнесподіваніших місцях. Маскується!.. Але, всупереч прозі, що наступає по всіх фронтах, римуються зустрічі і розставання, сварки і примирення, втрати і здобуття, народження і відходи. Гармонія не очевидна, але вона є.