У збірку «Наодинці з собою» – увійшли раніше опубліковані твори: «Повернення», «Вечір довжиною в життя», «Корабль «дурнів», «Острів цензорів». «Повернення» Головний герой повертається до свого рідного міста. Приїхавши, він зустрічається з минулим зі своєї юності, яка жила у ньому усі роки. Тут він згадує своє перше кохання. Зустріч зі своїм другом змінює його життя, яке ставить його перед вибором. «Куди ти біжиш? Від кого? Від неї? Від себе? Зізнайся, що цей щоденник, який ти так пестиш і бережеш, який скрізь возиш із собою це не талісман на удачу. Це ти так собі сказав, бо легше. Ні. Це щось більше, це твій стандарт. Ти ж кожну жінку приміряєш під нього, під ті почуття, які в ньому, хай і юнацькою мовою. І свої стосунки з жінками ти міряєш за минулими почуттями, які відчув тоді, двадцять років тому, але які пам'ятав, хай і не явно. Можливо це й безглуздо, але ти всіх порівнював із цим дівчиськом. І жодна, жодна пройшла тест на відповідність почуттів. «Вечір довжиною в життя» Виїхавши на відпочинок, дружина не повертається. Залишившись один, герой розмірковує про те, що сталося. Цей вечір став найдовшим у його житті, розділивши її на «до» та «після». У ньому зворушливі, а часом болючі стосунки між чоловіком та жінкою. Їхнє єднання та протистояння. «Єдине, що я можу спробувати зробити – повністю зникнути з її життя і викреслити її зі свого. Вона не була щаслива зі мною в минулому житті, принаймні останнім часом, хоча я був там щасливий. Ми тепер житимемо у розділеному світі. Я навчуся прощати і забувати своє минуле, де ми були разом. Розпач, біль. Я стиснув кулаки до болю в кістячках пальців від безсилля». залишили волею обставин, у своє примарне, невідоме майбутнє, яке для них одне. Вони бачать світ таким, який він є, а не таким, яким ми хочемо його бачити і зробити. - Жінка повинна радувати не тільки око, ви дорослий чоловік і пора б це знати». Інакше нам нудно…» «– Але в їхніх міркуваннях прослизає здоровий глузд. – Це у нас він прослизає, а у них він просто є». що необхідна нова структура цензорів. «Я б не зміг, як ти. Будемо об'єктивними. Я не такий боєць. Я розумію, що мене образили, але я такий самий, як більшість. Хоч як дивно, легше проковтнути образу, ніж набратися мужності для боротьби. Можна себе заспокоїти тим, що образа, як камінь, пролетів повз мене і взагалі призначався не мені. Але це уявне заспокоєння. Залишившись наодинці із собою, починаєш оплакувати свою боягузтво».