13 квітня 1919 року, емігранти, що стояли на палубі британського крейсера «Мальборо», дивилися на берег Криму, що танув у серпанку, — останній шматочок батьківщини, яку їм довелося покинути. Їхні серця стискала тривога, всі вони думали про одне: чи прийде колись година повернення?.. Кожен із тих, хто виїжджав, намагався глянути востаннє на щось дороге, те, чого він, можливо, більше не побачить ніколи. Кожен розумів, що вигнання стане серйозним випробуванням для нього, але дійсність виявилася нещадною за найгірші побоювання. І все ж сила волі і рішучість допомогли пережити і ці негаразди і йти вперед, незважаючи на всі біди і не оглядаючись на минуле. Розповідь князя Фелікса Юсупова про новий період його життя «у вигнанні» чекає на вас у цій книзі. виходжу на балкон свого маленького будинку і в тиші села Отей, у звуках, що доносяться з Парижа, я чую відлуння всього мого минулого. Чи повернуся я колись у Росію? Мріяти ніхто не забороняє. Досягши віку, коли не можна більше розраховувати на майбутнє, не будучи божевільним, я все ще мрію про час, який для мене може бути ніколи не настане – про час, який називатиметься: “Після вигнання”». Князь Фелікс Юсупов