Перед вами кишеньковий роман, числом сторінок і персонажів схожий із затяжною розповіддю, а стислою і неохайністю викладу нагадує вільний дайджест пам'яті. Сюжет, герої, їхні думки і почуття, що становлять його начинку, не претендують на оригінальність і не перевершують читацького досвіду, а тому можуть здивувати, що автор у наш освічений час хотів їм сказати. Може, хотів таким запізнілим, мстивим і безпорадним чином звести рахунки з долею за її зарозумілість та підступність? Чи, може, пізніми невмілими зусиллями намагався вправити застарілий душевний вивих? А може, мав намір примиритися зі світом, до якого не зумів прилаштувати свою гуманітарну іпостась? Ні перше, ні друге, ні третє. Все, що автор хотів - це висадити в оранжереї своєї фантазії насіння, яке, без сумніву, таїться в кожній людській долі, і, доглядаючи їх по мірі сил і здібностей, спостерігати, як проростає, міцніє і розпускається безтілесне, умоглядне дерево пристрастей і подій (те саме, з якого іноді добувають художню целюлозу) для того, щоб під його скромною покровом запропонувати страву, приготовану з його гіркуватих і жорстких плодів. Можливо, прагнучи зробити страву апетитною, автор перемудрив зі спеціями, а тому заздалегідь просить шанованих читачів бути поблажливими та милосердними до його ботанічним та кулінарним старанням.