Автор цієї книги, Єфросинія Антонівна Керсновська (1907–1994), народилася в Одесі у дворянській родині. У роки громадянської війни сім'я рятується від переслідування більшовиків і переїжджає до свого родового маєтку до Бессарабії, яка тоді була частиною Румунії. Єфросинія своєю працею піднімає занепале господарство, стає фермером. Після введення радянських військ у Бессарабію в 1940 р. мати і дочка Керсновських, як колишніх поміщиків, виганяють з дому. Там вона заступається за слабких, беззахисних. За це їй загрожує голодна смерть. Вона наважується на втечу. Перш ніж її схопили, вона пройшла тайгою півтори тисячі кілометрів. Її судять, примовляють до розстрілу. Хоча вона і відмовляється писати прохання про помилування, розстріл замінюють на десять років таборів. У Норильському таборі вона працює в лікарні та морзі, потім з власної волі займається найважчою працею — шахтарською. Там вона почувається вільніше — «негідники під землю не спускаються». Після звільнення з заслання, в Єсентуках, у 1964-68 роках пише на прохання матері про пережите, ці 12 зошитів ілюстровані її акварельними малюнками (703 малюнки).

***Зошити з першої по дванадцяту (повний текст), без ілюстрацій.