У цій книзі розповідається про єврейське гетто, створене нацистами в польському місті Лодзь, про Мордехая Хаїма Румковського, який очолював юденрат, орган єврейського нібито самоврядування гетто, і про повсякденне життя в гетто. Румковський був вкрай суперечливою фігурою — «батько гетто», спочатку відповідав за все, потім втратив будь-яку можливість впливати на події, стратив і милував, будував школи і притулки і пригнічував страйки, якого багато хто вважає зрадником і сліпим знаряддям у руках німців, але який розділив з жителями гетто їхню долю до кінця, був депортований до Освенцима і загинув з усією родиною. Це роман про життя в обнесених колючим дротом районах на очах у всього міста, про приписану німцями мертву дисципліну, про несучи життя рабську працю, холод, голодні смерті — і про ситий, повний світських розваг життя еліти гетто. Про депортації, коли з сімей виривають дітей, старих, хворих та відправляють на смерть, і про те, як поступово з гетто відправляють у табори смерті усі 250 тисяч мешканців. Лише 10 тисяч із них дивом вижили. Але насамперед це книга про те, як люди залишаються людьми, дбають про інших, про чужих, про те, як вони всім світом створюють «Хроніку гетто» — газету, яка слугувала автору унікальним джерелом інформації, про те, як вони навчають дітей, зберігають віру, закохуються, рятують коханих. Своїм романом Стів Сем-Сандберг дає незабутнє уявлення, що не має прецедентів у світовій літературі, про реальність Голокосту. Книга перекладена двадцятьма мовами, удостоєна вищої шведської літературної нагороди — «Приза Августа». Ця книга, яку тепер уже не можна не прочитати.