Олексій Павлович Чапигін (1870-1937) - російський радянський письменник; народився в Олонецькій губернії (нині Архангельська обл.) у бідній селянській родині. В юності приїхав до Петербурга на заробітки. Друкуватись почав у 1903 р., чималу допомогу в цьому йому надали Н. К. Михайловський та В. Г. Короленко. У 1913 р. вийшла його збірка «Нелюдимі». За ним пішов цикл оповідань про тайговиків «На Леб'ячих озерах», в яких письменник розглядав взаємини людини та природи, а також повість «Білий скит». Після Жовтневої революції побачили світ дві книги біографічного характеру: «Життя моє» (1929) та «По стежках і дорогах» (1930). Останні два десятиліття життя письменника було віддано історичній прозі. Протягом жовтня 1926 – січня 1927 р. він написав історичний роман «Разін Степан», який вплинув на розвиток жанру вітчизняного епічного роману. У 1935—1937 pp. були опубліковані чотири частини нового роману Олексія Чапигіна «Гулящі люди». У перший том цього видання увійшли перша та початок другої частини історичного роману «Разін Степан», у центрі якого – доля Стеньки, козацького сина, бунтаря та народного «водія». Яскраве відтворення старовини, широке використання фольклору характеризує творчу манеру самобутнього російського письменника.