— Знову ти? — спитала мене порожнеча у плащі, коли я вкотре померла і переступила грань. — Я не хочу цього, але у вас тут хоча б не боляче,— вже не боячись, відповіла я Смерті, як лад знайомої. За сьогоднішній вечір я бачу її вп'яте, цілком достатньо, щоб звикнути і не лякатися білого простору, посередині якого вона сидить на троні з сірих тіней. - Ти сильна, але не навчена. Давай так, якщо тебе ще раз не врятують, то я поцілую тебе. Будеш моєю помічницею з того боку. Магія у тебе прикордонна з моєю, а от покровителя ти так і не привабила. Похитавши головою, вона подивилася за своє праве плече. Немов там ховався той самий покровитель, але виходити не збирався. Не до такої, як я. Не до жалюгідного дівчиська.