У «Полиновий мій шлях» увійшли дві книги, обидві вони особливо дорогі авторові: «Полин Половецького поля» та «Без Вічного Синього Неба». Перша, 1994 року, вивела Мурада Аджі на простір Великого Степу, до коріння російської історії. Друга, написана в 2010 році, підбила підсумок його довгого «полинного» шляху, щедрого на відкриття. Двадцять років «Полин…» знаходить читачів, але все одно, навіть неодноразово перевидане, залишається бібліографічною рідкістю. Задумуючи чергове перевидання, автор свідомо не «поліпшував» текст, не доповнював його, хоча в розробці теми йшов уперед, про що можна судити за книгою «Без Вічного Синього Неба». У результаті Аджі зробив те, що ще вчора вважалося зробити неможливо. Зібрав маловідомі сторінки далекого минулого Росії – країни, як з'ясовується, невідомій читачеві. Він розповів про попередницю Русі – про Великий Степ, забуту державу Дешт-і-Кіпчак.