«Усоп. Теж торжество, але неприємне. Тяжке. Справа життєва; усі там будемо, чого там. (Зітхання.) Водоватов помер гідно і належно: усоп. Як член секретаріату, відмаявся він у лікарні Четвертого відділення, одиночна палата, спецкомфорт з телевізором, індивідуальна посада, позмінне чування колег, що вибувають регламент біля ліжка та сповіщають інших колег про стан. Що ж – стан. Сімдесят чотири роки, стенокардія, другий інфаркт; під рисою – чотиритомні збори «Вибраного» у «Радянському письменнику», двотомник у «Худліті», два ордени та медалі, членство в редколегіях та комісіях, закордонні поїздки, наради; благословенні у літературу колишні молоді, діти, онуки; Харон підігнав не старий рейсовий човен, а лакову гондолу – належне відбуття з кінцевої станції життя, що цілком відбулося…»