Луїджі Піранделло як драматург ставив своїм основним завданням втілення на сцені нових ідей про театр як видовище, що зажадало від нього корінної ломки старих уявлень про режисуру. Саме в ці роки, розвиваючи традиції інтелектуальної драми Ібсена і особливо Шоу і збагачуючи їх досягненнями театру «гротеску», Піранделло створює найвідоміші філософські п'єси: «Шість персонажів у пошуках автора» (1921), «Генріх IV» (1922), « Кожен по-своєму» (1924), «Сьогодні ми імпровізуємо» (1930) та ін. У цих п'єсах з особливою гостротою ставиться проблема відчуження та неможливості самовираження людини, протиріччя «особи» та «маски», реальності та мрії, відносності істини та т. п.П'єса «Генріх IV» по праву вважається однією з найглибших філософських драм Піранделло, яку іноді помилково називають фарсом. Головний герой (справжнє його ім'я не називається) виступає тільки під «маскою» німецького імператора Генріха IV, який жив у XI ст., а його самотня вілла постає як імператорський замок з тронною залою. Інші персонажі п'єси виступають під своїми власними іменами та під іменами історичних осіб. Проте в ній розповідається не про долю німецького імператора, який вступив у конфлікт з папською владою, а про трагічну долю самотньої людини, яка зазнала зради в любові та дружбі.