Журнал «Вогник» наприкінці вісімдесятих, на зламі епохи, читала чи не вся країна. І раптом, після небувалого зльоту,— падіння з запаморочливої висоти. До нікчемного тиражу. До дратівливої, образливої емоції. Чому? Орган демократії не виправдав надій? Демократія збанкрутувала? Читач перейнявся іншим інтересом? Так чи інакше, свій сторічний ювілей журнал відзначає не в найкращій формі. Тому не зайве замислитися: ким же він був, журнал «Вогник» — блазнем, якому дозволяли говорити правду, пророком, блудницею? Звідси й «Вогник»-nostalgia. Однак книга не лише про колись надпопулярну редакцію