Книга присвячена літературним і, як правило, гостро полемічним досвідам імператриці Катерини II, які відображали і втілювали політику, яку вона проводила. Цариця правила за допомогою не лише указів, а й літературного пера, перетворюючи літературу на політику та одночасно переносячи модну європейську парадигму «письменник на троні» на російський ґрунт. Бажаючи стати легітимним членом європейської «république des letteres», Катерина ретельно готувала інтелектуальні кола Європи до сприйняття своїх текстів, залучаючи до їх обговорення Вольтера, Дідро, Грімма, запрошуючи на театральні вистави своїх п'єс дипломатів та особливо важливих іноземних гостей. Кожен текст імператриці, чи то її двотомний «Антидот», чи цикл комедій 1772 року, історичні драми, антимасонські пародії чи журнальні полеміки, ніс у собі певний стратегічний заряд – відзначити власні межі цивілізації, окреслити територію вільнодумства, визначити категорії розуму. минуле.