У місто приходить хаос. Мешканці біжать із нього, доки хаос не захлеснув їх і не стер з лиця землі так само, як стирає будинки, в яких вони жили. Місто пустіє… І добре, якщо ти бачиш і знаєш, у якому напрямі з нього втекти. Але що робити жменьці сліпих, забутих посеред хаосу? Вони спускаються в підвал будинку, в якому жили у мирний час дружною комуною… Здавалося б, вони повинні загинути за лічені дні, адже навіть зрячому складно вціліти в центрі свистопляски, що розігрується – на місто і вдень і вночі сиплються бойові снаряди. Але сліпі їх не бачать. Вони не бачать, на що хаос перетворив їхнє місто. Вони роблять радіо і щодня опиняються на одній хвилі з тими, хто скидає на них снаряди. Із завмиранням серця чекають – переліт чи недоліт? Місто мовчить, спорожніле, і їм здається, вони – єдині живі істоти в ньому