Щоденник Барбари Росек — пронизливий у своїй документальності нагадування про те, що наркоманія — це реальність, від якої суспільство не може і не має права відмахнутися. Барбари Росек більше немає на світі. Перша сторінка її щоденника починається словами: Я наркоманка. Мені 18 років. Чотири роки тому вперше вколола собі шприц із наркотиком», а в останньому записі читаємо: «Мені виповнився 21 рік. У цьому проклятому житті потрібне кохання. Без неї — вічна порожнеча, яка вбиває, душить, мучить. Я мушу піти, так не можна жити, без надії, без сенсу. Я занапастила себе… Я помру наодинці в цій чужій квартирі безглуздою смертю наркоманки». Між цими двома датами на кількох десятках сторінок вмістилося все життя, дуже коротке, але сповнене розпачу, страхів та нескінченних питань, а головне — самотності.