Коли життя дає тріщину, серце тягнеться туди, де пройшло дитинство… Ось наш герой і вирушає на малу батьківщину… Гроза, що розбушувалася, заганяє на сінник… Згадує він зустрічі, яким не надавав значення раніше, але які тепер набувають нового сенсу… Нарешті, діставшись старого батьківського будинку, він лежить на ліжку в темній кімнаті... Найсильніший біль застряє в серці, а коли через хвилину він приходить до тями, то розуміє, що все навколо якось незрозуміло, але цілком реально змінилося... Наш герой йде до дзеркала , простягає руку вперед і вона проходить крізь скло…