Доля цього роману – першого досвіду автора в прозі – незвичайна, хоч і недивна, бо відображає злами часу, які здавалися нерухомими та непереборними. віддав на зберігання до кращих часів рукопис комусь із надійних знайомих, майже відразу забувши – кому. У смутній свідомості передвід'їзної суєти просто випало з пам'яті автора, кому він передав на зберігання свій перший «роман юності» – «Над краєм кратера». І тут, у Пасажу, з'явився давній знайомий, поет і філософ. — А чи ти знаєш, що твій рукопис у мене? — Рукопис?.. Знову має рацію Булгаков: рукописи не горять. «І повертається вітер на круги свої».