«Люди механічно рухаються вперед, і багато хто гине — але ми вже не належимо собі, нас усіх захопила незрозуміла дика стихія бою. Вибухи, уламки та кулі розмітали солдатські ланцюги, рвуть на шматки живих та мертвих. Як люди здатні таке витримати? Як уберегтися в цьому пеклі? Гуркіт бою заглушає відчайдушні крики поранених, санітари, ризикуючи собою, кидаються між стіною шквального вогню та моторошними цими криками; намагаючись врятувати, стягують скалічених, закривавлених у найближчі вирви. У гулі та свисті снарядів ми перестаємо впізнавати один одного. Зблідлі обличчя, стислі губи. Хтось плаче на ходу, і сльози, перемішані з потом та брудом, течуть по обличчю, засліплюючи очі. Хтось намагається перехреститися на бігу, з благанням поглядаючи на небо. Хтось кличе якусь Маруську…» Так описує свій перший бій Борис Горбачевський, якому довелося брати участь і вижити в одній із найкривавіших битв Великої Вітчизняної — літньому наступі під Ржевом. Для нього війна закінчилася в Чехословаччині, але саме бої на Калінінському фронті залишили найсильніший слід у його пам'яті.