Неординарний мислитель, прихильник якісних методів у соціології Дж.Скотт у своїй книзі, що викликала бурхливий науковий та суспільний резонанс, досліджує причини краху великих державних модернізаторських проектів - від наукового лісівництва в Німеччині, тотального міського планування в дусі Ле Корбюзьє та колективізації в СРСР до примусового поселення жителів Танзанії на селі. Розкриваючи причини невдач у їх здійсненні, автор виділяє спрощення, властиві державному управлінню, принципові недоліки ідеології високого модернізму, загрози та ризики, пов'язані з діяльністю авторитарної держави в умовах ослабленого громадянського суспільства, які призводять до порушення органічного характеру соціального життя та ігнорування реального досвіду. Підкреслюючи роль практичного знання, неформальних процесів та інновацій у живому непередбачуваному розвитку, автор протиставляє формальному бюрократичному знанню та заснованим на ньому утопічним проектам принципово іншу парадигму державного управління, що передбачає взаємність соціальної дії різних суспільних груп та держави у створенні соціального порядку. Ця нова парадигма представляє значний інтерес для всіх, хто несе відповідальність за реформи в сучасній Росії, бо, як вважає Дж.Скотт, "висновки, які можна зробити з невдач модерністських проектів соціальної інженерії, можна застосувати і до стандартизації, що диктується ринком..."