Валерій Максим, який жив у першій половині І ст. н. е.., прославився як автор своєрідної моральної, чи повчальної, історії. Зібравши в дев'яти книгах дев'ятсот шістдесят сім цікавих історій з «діянь» і «висловів» знаменитих людей минулого, він став немислимо популярним у Римі. Валерій - енциклопедист-мораліст, який продовжує знамениту традицію римського енциклопедизму, прикрашену іменами Катона Старшого, Марка Теренція Варрона, Авла Корнелія Цельса. Сам же Валерій у свою чергу став джерелом для Плінія Старшого, Плутарха, Авла Геллія. Кожен розділ у Валерія закінчується так званими зовнішніми прикладами, взятими не лише зі знайомого римлянам грецького світу, а й із життя інших народів: галів, скіфів, персів. Найавторитетніші письменники для Валерія у цих підрозділах — Геродот, Платон, Ксенофонт, Фукідід. В Античності не прийнято було робити будь-які посилання на праці попередників, але начитані римляни, зрозуміло, легко дізнавалися про походження того чи іншого пасажу. У Середньовіччі були відомі тридцять рукописів Валерія, створених, очевидно, у XII ст. чи навіть раніше. У період Відродження додалися, починаючи з 1470 р., ще й друковані видання. Читачі того часу, як показав Дж. Бріско, особливо цінували Максима за виключно багату і цінну інформацію, подану в гранично коротких формах. Однак із розквітом класичної філології інтерес до Максима поступово втрачався. Через відсутність єдиної та стрункої композиції переклади Валерія Максима, за винятком справжнього видання, напрочуд нечисленні. Варто сподіватися, що цей переклад виявиться недаремним як для антикознавців, так і для гуманітаріїв широкого профілю, які захоплюються вивченням культурного кола Стародавнього Риму.