– Знаєш, – сказав я, – у Китаї є Велика Стіна. Ти, мабуть, чула про неї. Нездоланна, неприступна стіна, що пролягає по вершинах бурих гір... І щоб проникнути за неї, треба пройти шість із половиною тисяч кілометрів. Пройдуть дні, місяці, роки, багато разів змінять один одного дощі, сонце і сніг, а ти так само йтимеш уперед, тримаючись Стіни і нікуди не згортаючи, непохитний і непереборний, як сама Стіна. Йти, знаючи, що десь там – за Стіною – на тебе чекають. Чекають, як і ти, долаючи дощ, вітер, сніг і спеку, терпляче і непохитно. І нізащо не перестануть чекати. Тому що тоді просто все втратить сенс.