Кожного літа цей студент їздив влітку в садибу до своїх дядька і тітки, в його обов'язки входило відвідати дядька, що втратив ніг генерала. Цього літа після приїзду в червні молодик звернув увагу на те, що крісло з генералом викотила назустріч до нього висока, статна красуня, «... з великими сірими очима, вся сяюча молодістю, міцністю, чистотою, блиском випещених рук, матовою білизною обличчя» . Генерал жартома кликав її Антигоною…