«...Для неї самої ця маленька окутаста старенька була найзагадковішою, найдивовижнішою істотою на Землі. Всього лише в ній було напхано, від усіх взято: від дорослого і від дитини, від праведниці і від скомороха, від вічної бродяги-сторінки і від речей, що все розуміє старенької, яку тільки можна зустріти в казках. І тому Федосья не те щоб вірила всім Махонькиним побаскам, а й не потішалася над старою, як інші, коли її заносило. Є, є чудеса на світі. А раз є чудеса, є й люди, які їх творять. Надвечір, як завжди, до Порохіним притяглася малеча. Прийшли на посиденьки баби, дівки. З посесом, з в'язанням, з шиттям, з пасмом. Послухати Махоньчині старовини та казки...»