«Згарище залишилося позаду. Дихати стало легше. Високі сосни з кучерявими маківками заслонили сонце. А потім знову пекло. Ні лесинки, ні кущика. Тільки пні. Нескінченний розсип свіжих лобастих пнів. Зле сонце танцювало на їхніх жовтих зрізах, що запливли смолою, і здавалося, тисячі прожекторів б'ють тобі в очі. Все це було так дико, так жахливо – вирубати ліс біля самої річки! – що я мимоволі подивився на водія, шукаючи у нього співчуття…»