Ця книга — не просто «окопна правда», а репортаж із пекла. Це — одкровення 17-річного Todeskandidat (смертника), покликаного до Вермахту навесні 1945 року, коли Гітлер поставив під рушницю фактично все чоловіче населення Німеччини, від підлітків до старих, і кинув їх на забій, під гусениці радянських танків. 16 квітня Хельмут Альтнер разом з такими ж юнаками, які не встигли пройти військову підготовку, потрапив під нищівний удар Червоної Армії, яка почала штурм Берліна. Ненавчені новобранці полегли в першому ж бою - Альтнер був єдиним серед них, кому пощастило вижити. Разом із залишками своєї роти він відступив у місто і ще десять днів бився у тунелях берлінського метро, брав участь у відчайдушних боях за Шпандау та Імперський стадіон і в останній спробі залишків гарнізону прорватися на захід. І знову Альтнеру пощастило — він не згинув у пеклі вуличних боїв, не загинув під ураганним вогнем, що косив німців, що відступали тисячами. Поранений у ногу, Альтнер здався в полон російським солдатам... Ці мемуари, написані відразу після війни, по праву вважаються однією з найкращих книг про останні дні Третього Рейху. Це — страшна правда про битву за Берлін, про кривавий Todestanz (танець смерті) і болісний Todeskampf (агонію) гітлерівського Рейху…