Проблема генеалогії революційного тероризму в Росії давно приваблює дослідників. Невгамовні суперечки про місце терору в російській революційній традиції зазвичай обертаються навколо програм партій чи умов їх «підривної роботи», минаючи питання особистості революціонерів, які постають або полум'яними борцями з самодержавством, або лиходіями і вбивцями. Жодна з цих оцінок не допомагає зрозуміти, що це були за люди, чим вони жили, що призвело їх до революції та терору. Молодих радикалів з-поміж різночинної інтелігенції пореформеної Росії об'єднувало одне — вони були «новими людьми», які відрізнялися від оточуючих особливою системою цінностей, яка перетворювала їх на «відщепенців», які не мали свого місця в традиційному суспільстві.