Олександра нікому не могла розповісти правду та видати свого чоловіка. Якось під Різдво Роман приїхав додому з гостем, і вони одразу попрямували до сауни. Олександра поспішила слідом зі свіжими рушниками та халатами. З відкритого вікна клубилася пара і були чути голоси. Вона застигла, як соляний стовп і не могла зробити жодного кроку. Голос, що вразив її, Олександра дізналася б серед тисяч інших. І те, що володар цього голосу перебував у їхньому домі, розмовляв з Романом на рівних, вибило її з рівноваги, змусило битися серце прискорено. Мимоволі підслухана розмова і гість, що прийшла як привид з минулого, перевернули все її життя. Не знаходячи сил зрушити з місця, Олександра не могла прийняти, що у двох людей – її чоловіка, районного прокурора і, у мерзотника, місце якому у в'язниці, могли бути спільні інтереси. А коли зрозуміла, які інтереси їх пов'язували, то залишатися у своєму будинку і продовжувати жити, як раніше, вже не змогла.