Коли я дивлюсь у дзеркало у свої очі, то бачу очі брата. Не думала раніше, що ми настільки схожі. Його не стало, і я обрила собі голову голо. Тепер усе, що маю,— стіна відчуження. Досі чую його голос: "Ліз, раніше ми були зоряним пилом, ти і я". Від нього залишилася лише записка зі словами: "Мені шкода". І надія, що трапилося – неправда. А потім почали надходити листи від його імені. В одному з них лежав квиток до Будинку мистецтв. Я не думала, що саме там зустріч людини, чиє тепло зігріє мене. Поруч із ним мені буде спокійно. Можливо, разом нам стане легше впоратися зі своїм болем. Я ще сумуватиму за братом. Але одного разу мені доведеться відпустити його назавжди…