У 1967 році три сусідні держави – Єгипет, Сирія та Йорданія – розпочали блокаду Ізраїлю та висунули війська до його кордонів з метою повного знищення єврейської держави разом з її жителями. Щоб запобігти власній загибелі, Ізраїль завдав попереджувального удару і в результаті Шестиденної війни зайняв історичні єврейські землі, що знаходяться в руках ворога – Іудею, Самарію (Шомрон), Газу і Голанські висоти – а також Синайський півострів, який у 1977 був повернутий Єгипту. У той час як правлячі кола Ізраїлю розраховували використовувати ці території як розмінну монету, з метою підписання мирних договорів з арабськими урядами, релігійна молодь і просто люди, які не бажають знову опинитися в смертельній небезпеці, стали заново обживати здобуті в бою землі. Так почався поселенський рух, у результаті виникли сотні нових ішувів – поселень. Всупереч тому, як це описувалося в радянській та лівій пресі, влада всіма силами заважала цьому рухів. У 1993 році між ізраїльським урядом, який очолював Іцхак Рабін і голова арабської терористичної організації ФАТХ, Ясиром Арафатом був підписаний договір, за яким араби отримували автономію з подальшим переростанням її в Палестинську державу. Передбачалося, що згодом ішуви будуть знищені, а євреї – виселені. Але, створивши Автономію, Арафат 2000 року розпочав проти Ізраїлю війну, яка увійшла в історію під назвою інтифаду Аль-Акса. Саме в розпал цієї війни відбуваються описані події, більша частина яких мала місце насправді.