Жив був цар. Е… Ні, просто купець – пояс мідний. І було в нього троє синів. Перший спритний був ділок, середній теж не дурень, третій був Іван. А ось у царя була дочка, царівна, до речі. І вирішив він підібрати їй нареченого, та невдало. То руку вона їм зламає, то ногу, а вже ребра та пальці всякі й не рахували. Але дала цариця-мати пораду слушну, і найняли вони сваху, не аби кого, а, з чуток, у неї осічок не було. Але й у неї не залагодилося, в серцях і обізвала дівчину царівною-жабою, за стрибки непотрібні при побитті наречених. І вже зневірилися всі, але запнулася якось наречена наша за купецького синочка. І згустилися хмари над головою Івана. Осердів государ-батюшка і заслав ні в чому не винні юнака на край світу, в люту Японію. Горюшко-то яке! Гаразд, що там далі? І відправили Івана на заслання довге поїздом у страшному двомісному СВ з окремим санвузлом і душем. Ось знущаються над бідолахою, та й взагалі незрозуміло, чому не на гвинтожаблі? І, до речі, бабуся втомилася та пішла спати. Ти книжку сам дочитуй.