На Русі завжди любили і шанували хворих, калік, убогих, які несуть свою неміч без нарікання, а з вдячністю Богові. Їхнє смиренне «лежання» чи «сидіння» сприймалося народною свідомістю як подвижництво чи юродство Христа заради. Так було і за часів розквіту благочестя, і за часів смутних, безбожних. В епоху гонінь на віру значення таких людей у Церкві зростає: духовно слабкі шукають у них втіхи і вчаться християнському терпінню скорбот. блаженна Матрона, якій присвячена наша книга. У ній зібрані спогади простих віруючих людей – їхні щиросерді розповіді про те, що вони самі бачили, чули, пережили або дізналися від близьких. Православні російські жінки, вони жили і постаріли в той час, коли не тільки духовна святоотцівська література була недоступна віруючим, а й проповіді священиків у храмах були заборонені.