Хіба у когось виникне ностальгія за щотижневими походами в громадську лазню?! Облізлі шафки для речей, важкі зграї з водою, коричнева пухка піна, страхітливо голі тітки... Письменницьке слово - точне, іронічне, підсвічене дитячим спогадом - здатне цю непривабливу буденність перетворити на феєрично яскраву картину, в яку ти вдруге не злякають тебе ні бліді обмилки на мокрій цементній підлозі, ні грізна вусата банщиця. Очима Антошки Петрової – головної героїні циклу оповідань – ми бачимо своє недавнє минуле. І воно нам… подобається!