Я написав цю розповідь для себе. По-перше, у дитинстві мені дуже подобалася казка «Колобок». Тільки мені завжди здавалося, що російський народ щось недомовляє у цьому творі усного фольклору. Пам'ятаю, як у школі малював жовтою пахучою гуашшю Колобка, що котився поряд із хаткою старого та старої. Це було ІЗО і мені поставили п'ятірку. Мама повісила мою картину в рамку і я років до десяти милувався на неї, поки при переїзді вона не загубилася. Казка брехня, та в ній натяк. Я завжди вірив у це. І коли писав оповідання, хоч і брехав навпіл (як це робить будь-який письменник. Запитайте будь-кого, ми просто чемпіони з брехні), але насправді я більше натякав. Загалом, почитайте. Може, й дізнаєтесь самого себе в одному з персонажів. Та й нехай буде спойлер — Колобка вб'ють наприкінці. Але що мене особисто тішить, це буде не остання смерть у оповіданні… (Ваш Антон Павлов)